Географія: березня 2016

Вчитель. Наша година цікавого присвячена дуже простим і повсякденним рослинам, які ростуть у кожного на городі, плодам, якими ми ласували не один раз. І називається вона – «Скарбниця Деметри».

Хто ж така Деметра?

Деметра – богиня родючості, як називали її давні греки. Серед інших богинь вона найшановніша. Сьогодні вона відкриває нам свою скарбницю.

1 учень. Чарівниця роду польових (картопля).

Надвечір загін іспанських завойовників, що уже скільки днів брів схилами Анд, натрапив на невелике поселення. Тубільці, котрі уже знали про жорстокість завойовників, покинули свої житла, взявши нехитрі пожитки.

Зголоднілі іспанці кинулися в пошуках їжі. Та в хижах нічого їстівного не було. Один із них знайшов якісь дивні жовтуваті горішки. Горішки здалися напрочуд смачними, і уже за мить ними ласував весь загін. Сталося це у 16 столітті, і жовтуваті горішки були не що інше. Як добре відома нам картопля., яку індіанці називали «папа».

Вважають, що у Європу картоплю завіз пірат, англійський мореплавець сер Френсіс Дрейк. В німецькому місті Оффенбурзі вдячні жителі поставили йому пам’ятник: високий на зріст чоловік простягає людям квітку картоплі. На постаменті був напис: «Серу Френсісу Дрейку, який розповсюдив картоплю в Європі. 1580 рік.»

Та не одразу картопля зажила в Європі слави цінної харчової культури. Довгий час милувалися лише її квітами, прикрашали ними одяг, а жінки ще й зачіски. Квіти ці розводили на спеціальних грядках і коштували вони дуже дорого.

Чому ж так важко картопля пробивала собі шлях до нашого столу? Річ у тім, що у більшості країн її їли сирою і вона нікому не припала до смаку. Інколи замість підземних бульб споживали її насіння – зелені бульбочки, що росли на бадиллі, і нерідко отруювалися ними. Саме тому у Франції картоплю вважали отруйною рослиною.

Поступово до картоплі звикають. До Росії картоплю завіз у другій половині 18 століття Петро 1. Спочатку цей овоч знаходить прихильників серед знаті, а потім і серед селян. Минув час – і картопля стала улюбленою, незамінною стравою.

2 учень. Сонячна квітка – соняшник.

Перше знайомство європейців із соняшником відбулося на його батьківщині – Південній Америці. Золотава квітка, яку індіанці вважали дарунком небесного світила, його маленьким двійником на землі, й називали «сонячною квіткою», зачарувала їх. Невдовзі влітку 1510 року, разом із награбованими коштовностями, екзотичними плодами насіння сонячної квітки навантажили на каравелу, що взяла курс на Мадрид.

В Іспанії заморську гостю зустріли із почестями: насіння висадили в королівському ботанічному саду, ретельно доглядали.

Досить швидко соняшник як декоративну рослину почали вирощувати в багатьох країнах Європи. Наприкінці 18 століття насіння цієї рослини завезли і в Росію. Золотисті голівки її стали окрасою і пишних клумб вельмож і невеличких квітників біля убогих селянських осель.

Соняшник, що уподобали наші предки, помітно відрізнявся від теперішнього. Сонячна квітка мала довге стебло, численні бічні галузки, а самі кошики були лише трохи більші за мідний п’ятак. Насіння було дрібне, з гострою основою. А ядерця вкриті товстим лушпинням. І все ж ним залюбки ласували.

Минув час і соняшник оцінили як чудового медоноса. А от розгадати його найбільшу таємницю вдалося лише через сто років, наприкінці 18 століття: стало відомо, що із соняшнику можна одержати олію.

Сонячна квітка тепер зацікавила багатьох.

3 учень. Королівство Зеа Маїс (кукурудза).

У пригодницьких книжках вам не роз доводилося читати про маїсові коржі. Та, мабуть, не кожному відомо, що ці маїсові коржі випечені із звичайнісінького кукурудзяного борошна. «Зеа Маїс» - таку назву дав цьому злакові шведський природознавець Карл Лінней.

Свою другу назву «кукурудза» - ця рослина одержала значно пізніше, вже на Європейському континенті. Моряки, що припливли з Христофором Колумбом до Нового світу, з неприхованим подивом дивилися на екзотичні рослини з високими стеблами і качанами, що їх вирощували на своїх полях індіанці. Адже в їхніх заростях можна було заблукати.

На честь маїсу індіанці влаштовували гучні свята. Вони наряджали найвище і найкраще стебло в жіноче вбрання і розігрували цілу виставу.

Інші племена, коли надходила пора сіяти маїс, розпалювали вогнища, на яких спалювали все старе: залишки торішнього врожаю, зношений одяг, стоптане взуття, поламане начиння. На цей час припинялися навіть війни.

Індіанці готували з кукурудзи багато страв. Причому використовували не лишень зерно, але й пилок. З нього варили суп, начиняли ним паляниці, із молодих стебел одержували солодкуватий сироп. Зерна їли вареними, а товчені ішли на кашу.

З кукурудзи одержують олію, крохмаль, який переробляють на спирт. Із стрижнів кукурудзяних качанів навчилися виготовляти навіть пластмасу й штучні нитки – нейлон.

4 учень. Рис знайомий і незнайомий.

Стародавня легенда розповідає про те, що колись в Індії жив жорстокий і дуже норовливий магараджа. Один із мудреців вирішив підказати правителю, що той повинен прислухатися до порад розумних людей, і вигадав гру в шахи. Гра сподобалася володарю, і він вирішив віддячити мудрецю: пообіцяв дати йому все, що той забажає. Але мудрець відмовився від мішка золота. Він попросив рисових зерен. І не мішок, не два, а скільки вийде, коли на першу клітину шахівниці покласти одну зернину, на другу – дві, на третю – чотири і так далі на кожну наступну вдвічі більше, ніж на попередню. Здивований магараджа легко погодився. Та як же він був вражений, коли підрахунок показав, що мудрецю слід віддати стільки зерна, що для його зберігання треба збудувати приміщення завширшки 10 м, заввишки 4 м, а довжина його буде дорівнюватиме відстані від Землі до Сонця!

Індійські ботаніки відзначають, що рис – одна із «наймузичніших» рослин. Залежно від мелодії він може уповільнювати або прискорювати свій ріст.

Сьогодні рис вирощують у багатьох країнах світу. Але й нині зустрічаються різновиди дикого рису на його батьківщині –Африканському континенті. Перше знайомство людини з рисом відбулося біля річки Ніл, коли первісні землероби почали збирати зерно цієї дикої рослини і вживати його в їжу. Зараз у деяких племен дикий рис один із основних продуктів харчування, а от мешканці племені бонго рис не їдять, а міняють його на мисливське знаряддя в арабів.

Отже, рис – одна з не багатьох рослин, минуле і сучасне якої спокійно уживаються в одному столітті.

5 учень. Хай буде гречка.

Серед рослин, знайомих нашим предкам, була і гречка. Важко сказати чим саме вона привернула увагу давнього хлібороба: білими квіточками на червоних стебельцях, пахощами чи брунатними твердими зернятками. Мабуть, і тим, і іншим. А скуштувавши її зерна, люди збагнули, що матимуть непоганий харч.

Уперше людина натрапила на гречку в далекій Індії. Її кущики росли високо в горах Гімалаях. Слава про цю рослину швидко ширилася по всьому світу. Купці, побувавши в Індії, везли додому її зерна.

Ми не знаємо точно коли саме гречку почали вирощувати на території нашої країни, проте міцно прижилася вона тут десь із 15 століття.

У народі про неї склали багато пісень. Одна із них розповідає про дівчину - красуню Крупеничку. Росла вона, виростала, не знаючи горя. Та напали на країну люті вороги, забрали Крупеничку у полон. Блукала, поневірялася вона на чужині, тай померла від туги за рідним краєм. Ставши зерниною, повернулася додому, проросла там білою квіточкою на червоному стебельці. Зерна крупенички темні, як волосся бідолашної дівчини.

А ще називали цю рослину «чорним рисом», «чорною пшеницею», хоч ні з пшеницею, ні з рисом вона не мала нічого спільного. Потім нарекли її «грецькою травою», гречкою, бо було відомо, що примандрувала вона з півдня, а все південне тоді називали грецьким.

Сьогодні гречку вирощують у багатьох країнах Європи, Азії, у США і в Канаді.

Вчитель.

Якими смачними та звичайними здаються нам наші овочі та фрукти. Але виявляється, що батьківщина багатьох культурних рослин знаходиться далеко за межами нашої країни. Історія їх переселення зв’язана з цікавими історичними фактами, про що ми вам зараз повідомимо.

Учні виступають із доповідями і до географічної карти прикріплюють зображення плодів у тих місцях, де знаходиться батьківщина рослин.

1 учень. Огірок

Огірок – це трав’яниста рослина, батьківщина якої Індія. Огірок був відомий за декілька тисячоліть до нашої ери. Витке стебло огірка прикрашало стіни єгипетських храмів. У Давньому Єгипті багаті люди для здоров’я пили огірковий сік із трояндовою водою. Лікувались також цим соком від лихоманки та собачих укусів. Із Середньомор’я ця рослина розповсюдилася в інші країни Європи. А от в Україні була завезена не з Європи, а з Східної Азії.

2 учень. Томат.

Томат – один із найпопулярніших овочів. Його батьківщина – Південна Америка. Невисокі кущики із дрібними червоними плодами до цих пір зустрічаються в Перу, Еквадорі, Мексиці. Індійці племені ацтеки називали цю рослину «тумантла», що означає велика ягода. Іспанці стали називати його «томат». Через океан цю рослину завезли в Італію, де її назвали «помідоро», що означає золоте яблуко. Потім у Франції її охрестили «яблуком кохання». Спочатку помідори їсти боялися, вважаючи їх отруйними. У Росії помідори з’явилися за часів царювання ІІ з чуткою, що вони отруйні. Тільки в 1850 році наші співвітчизники дізналися, що томати смачні і корисні.

3 учень. Капуста.

Капуста – один з найдавніших видів овочів. За шість тисячоліть до нашої ери її широко вирощували єгиптяни. Нашим предкам капуста також припала до душі. І зараз вона посідає одне із почесних місць серед вітчизняного овочівництва.

4 учень. Буряк столовий.

Буряк родом із Середземномор’я . У 14 – 15 століттях буряк завезли в Україну. Від буряка – родоначальника пішли інші види буряка – буряк столовий, з якого варять борщ і роблять вінегрет, буряк цукровий і буряк кормовий. Раніше використовували лише заморський тростинний цукор, який коштував дуже дорого. І ось у 1747 року німецький хімік Маркграф знайшов у білому буряку цукор не гірший за тростинний. Тепер наша країна посідає одне з перших місць з виробництва цукру.

5 учень. Полуниця.

Полуниця – далека родичка нашої лісової суниці. Родоначальниками сучасної полуниці були два види – віргінська і чилоезька. Полуниця віргінська була завезена в Європі в 1624 році з Північної Америки, а полуниця чилоезька – в 1714 з Південної Америки. Схрещування чилоезької і віргінської полуниць дало початок сучасним сортам полуниці.

6 учень. Кавун.

Батьківщина кавуна – Південна Африка, де і зараз, у Калахарі, ця рослина зустрічається в дикому вигляді. Дикий кавун прославився тим, що в пустелі напував своїм соком усіх спраглих. До нас аж до кінця 17 століття завозили кавуни з-за кордону. Перші кавуни були посіяні на півдні України, їх стали подавати в царських палатах, але вимоченими в цукровому сиропі. Лише в 19 столітті кавун назавжди прижився в Україні, і його стали їсти у свіжому вигляді.

Вчитель. А зараз конкурс “Ну-мо, відгадай!»

1. І печуть мене, і варять,

І їдять мене, і хвалять,

Бо я добра і смачна.

(картопля)

2. Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким.

На городі мене рвуть і до столу подають.

(редиска)

3. Була дитиною – пелюшок не знала,

А старою стала – сто пелюшок придбала.

(капуста)

4. Що то за голова, що лише зуби й борода.

(часник)

5. Що в нашому городі виростає щодоби, як у лісі гриби.

(огірки)

6. Білі зуби маю, та усі ховаю,

Довгі коси маю, та не заплітаю.

(кукурудза)

7. Стоїть півень на току у червонім ковпаку.

(мак)

8. Червона, солодка, росте низько, до землі близько.

(полуниця).

9. Не кінь, не віл, а прив’язаний.

(гарбуз)

10. Маю жовтий вусок, золотий колосок.

Буде з мене мука й паляниця м’яка.

(пшениця)

Дорогі діти! Споконвіку людина нерозривна з природою, її оточує багатий і різноманітний світ рослин. І цей світ забезпечив саму можливість існування людини на Землі, дав їм їжу і дах.

Тому я звертаюся до вас як до майбутніх господарів не тільки своєї домівки, городу, але й як до майбутніх господарів Землі. Оберігайте і шануйте кожну рослину, кожну травинку нашої планети. І тоді вам ваша любов повернеться сторицею.

пʼятницю, 11 березня 2016 р.

Урок географії

Кривче

Кам'янець-Подільський

Скарбниця Деметри

Навколо світу за 45 хвилин

пʼятницю, 11 березня 2016 р.